Про що взагалі думають ці горіхи?
Що змушує їхні голови лускати
І пускаючись гілляччя летіти дололу?
Вони скидають свою кожуру
Оголюють свою зморшкувату шкаралупу
Коли їх розбити можна побачити уже не пульсуючі мізки
Вкриті плівкою звилини рослинних істот
Чотирикамерне серце яких уже не перекачує сік
Дві пари легень ампутованих осінню
Замотаних у целофан гіркоти
Мені стає лячно при думці що хтось може це їсти
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
І нам стає лячно при думці,
Що хто-то твій ляпус жує.
Мабудь не у Божій "кожурці"
Серденько бідненьке твоє?! Комментарий автора: Нам - це кому? Тобі ясновельможному екстразнавцю поетичних вірувань?
И слышала я с неба глас. - Брусловская светлана Когда-то, много лет назад, я ехала в автобусе с верующими бабушками.
Они проповедовали, пели песни о небесном городе.
Когда же я вышла из автобуса,то через этих бабушек, увидела лимонный свет, который не грел, но давал блаженство и тихую радость.
А вечером, кто-то невидимый повел меня к столу и дал это стих-е.
Так я уверовала.
Господь знает тропинку к душе каждого.
